| Ідіотизми, що в основі організації нашої освіти |
 |
 |
| 03.04.2008 13:16 |
|
Знання веде до передбачення Давайте оцінимо, а чи не є наш вибір організації освітянського простору УЧНЯ де в чому важливому за межами здорового глузду? Спробуємо зробити це в акцентованому вигляді - через певні ознаки ідіотизму, котрий ми не помічаємо. І скористаємося не психолого-медичним поняттям ідіота, а старогрецьким визначенням людського ставлення до загальносуспільного: "ідіотес" грецькою означало людей, зосереджених лише на своїх вузько-особистісних інтересах (Сергій Курій). Чи не виглядаємо ми "корпорацією ідіотів" (Лариса Денисенко) саме тому, що по-справжньому не цікавимось внутрішнім змістом своєї освітянської політики. Політики у позитивному сенсі, як це було у Стародавній Греції: "політес"у греків вказувало на людей, котрі дуже відповідально ставляться до змісту суспільного життя.
Знання веде до передбачення Давайте оцінимо, а чи не є наш вибір організації освітянського простору УЧНЯ де в чому важливому за межами здорового глузду? Спробуємо зробити це в акцентованому вигляді - через певні ознаки ідіотизму, котрий ми не помічаємо. І скористаємося не психолого-медичним поняттям ідіота, а старогрецьким визначенням людського ставлення до загальносуспільного: "ідіотес" грецькою означало людей, зосереджених лише на своїх вузько-особистісних інтересах (Сергій Курій). Чи не виглядаємо ми "корпорацією ідіотів" (Лариса Денисенко) саме тому, що по-справжньому не цікавимось внутрішнім змістом своєї освітянської політики. Політики у позитивному сенсі, як це було у Стародавній Греції: "політес"у греків вказувало на людей, котрі дуже відповідально ставляться до змісту суспільного життя. Ми часто цитуємо Конфуція, що у добре організованому суспільстві люди соромляться бідності, а у погано організованому – багатства. Якщо суспільство дозволяє собі псевдо"політес", то таке відсторонення від питань політики (державної, наукової, фінансової, торгово-економічної і, врешті решт – освітянської) невідворотно надасть йому відбиток "ідіотес"-у. Якщо ми не займемося політикою, то політика займеться нами (Віктор Громовий) і де гарантії, що кращим чином для нас же самих? Тому окреслимо ескізно ті форми власної суспільно-освітянської самоорганізації, котрі вирізняються саме таким контекстом. Ідіотизм 1 - назви закладів загальної середньої освіти. Наприклад, всі французи чітко знають, що стоїть за назвами: материнська школа, початкова школа, колеж, ліцей, професійний ліцей і університет чи інститут. За кожним закладом – тільки йому властивий як за віком, так і за рівнем інтелектуального розвитку контингент. У ліцеї ви не зустрінете дітей середнього шкільного віку, у колежі – молодшого, а у початковій школі дошкільнят материнської школи. Відповідно і керівництво та педагоги є людьми, котрі зайняті виключно з певним віковим контингентом, а тому вже завдяки досвіду роботи володіють солідними професійними навиками. Організатори системи освіти не вбачають чогось цінного в хаотичності назв закладів освіти подібної до тієї, котра панує у нас. От якби і нам звільнити час і життєві ресурси від необхідності постійно виясняти, що конкретно стоїть за такими назвами: колегіум, коледж, гімназія, ліцей, проліцей, спеціалізована школа, школа, школа-комплекс, центр освіти молоді (бюджетна організація), ліцейні чи гімназичні класи, спецкласи. Освічена людина з достатнім обсягом здорового глузду, але спеціально непоінформована у цьому морі почуває себе ідіотом. Воно є доречним у соціальній "архітектурі" імперського суспільства з його тенденцією тримати людину за "гвинтика", але чи в цьому полягає мета сучасної України? Ідіотизм 2 - перехід від одного вікового освітнього циклу до іншого. Він у нас повністю як визначається, так і здійснюється працівниками самого закладу. Які вимоги школа встановила, такі і працюють. Та що школа – різні вчителі однієї школи висувають різний рівень вимог. Розмови про загальнодержавні стандарти освіти так ніяк і не виходять за межі урізаного сенсу освіти як процесу інформування про щось. Для цього достатньо визначитись зі змістом навчальних програм. Але ж програма – це ще тільки початок шляху до певного рівня освітньої підготовки випускника того чи іншого циклу. Нашу офіційну програмну вимогу " ... учень повинен вміти ...", кожен учитель конкретизує так, як йому заманеться. Так ми ніколи до державних стандартів підготовки учнів і близько не підійдемо. Чому ми ігноруємо здоровий глузд, міжнародний успішний досвід, що прямо вказують – якщо хочете, щоб і вчителі, і діти успішно працювали на досягнення добротного рівня навчальної підготовки, зробіть так, щоб учнів атестували не ті, хто їх персонально навчає. Зробити це потрібно в першу чергу заради створення атмосфери відповідальної поточної роботи, бо кожному треба буде показати себе іншим. Кожен буде "просвічений" через загальнодержавний однаковий для всіх зміст завдання. Питання об'єктивності в цій справі не є головним. Не заради лише об'єктивності оцінки потрібно город городити. Це всього лише супутній продукт сутності процесу системних, циклічних тестувань і, до речі, здатний висвітлити справжній моральний рівень самих дорослих, котрі отримують гроші ще й за те, щоб формувати у суспільстві центри порядності та доброї моральності. Новітні керівники освітньої системи декларують наміри щодо загальнодержавної системи тестування після молодшого, середнього, старшого шкільного циклу навчання та при переході студентів від бакалавра до магістра. І вже чуємо високу тональність того вереску, що здіймається з однією метою – не допустити до стресу наших діточок. Але ж це погляди на рівні невротично хворої особистості: захистити своїх дітей від справді порядного життя тільки тому, що там проступають елементи здорової конкуренції. В атмосфері "візантійщини", що витісняє відкриту здорову конкуренцію на периферію життя розумна, сильна та самодостатня особистість зі всіма своїми продуктивними здатностями почувається ідіотом чи у кращому випадку – ідеалістом, відірваним від життя. Ідіотизм 3 – кількість предметів, що виносяться на державну підсумкову атестацію. Згадую, як самому доводилось перебувати разом з алжирськими ліцеїстами в аудиторіях під час їхніх щорічних підсумкових державних атестацій. На стадії старшої школи учні зарубіжних ліцеїв вивчають не більше десяти предметів тому, що навчання профільне на противагу середній віковій ланці, де профілізація є передчасною і невиправданою. Так за здоровим глуздом і за відповідною йому життєвою практикою. А потім в кінці року випускні класи пишуть державну підсумкову атестацію за єдиним державним текстом по всіх предметах. В день дві роботи. Зранку – з предмету профільного циклу протягом чотирьох годин , а після двохгодинної обідньої перерви - з інших загальних для ліцейського рівня дисциплін – ще дві години. Всі живі – здорові. Невже ми так і будемо виставляти своїм дітям життєву планку нижче, ніж навіть у країнах, про які кажуть, що вони тільки розвиваються!? Звичайно, ніхто не пер евантажує цих випускників вимогами щодо формального відтворення безлічі фактів, котрі супроводжують будь-яку дисципліну. Атестації підлягають реальні вміння використати вивчене у змодульованій програмній ситуації (Добре налагоджений розум коштує більше, ніж розум добре наповнений. М.Монтен ь). Неозброєним оком видно, що організатори освіти добре розуміють відмінність між тим, що зможе дати людині в майбутньому житті підготовка на знання , а що – на формування освіченості через пізнання. Якби ми раніше проходили б через таке освітянське сито, то безсумнівно дуже легко могли б екстраполювати свої шкільні аналітичні звички на дієвий аналіз життєвих реалій через призму причин і наслідків. Щонайменше , хто–хто, а державна еліта не наступала б на історичні граблі суспільних помилок. Також організатори освіти державного рівня чітко усвідомлювали б, що для освіти орієнтація на "запам'ятати" чи "правильно" вибрати віру" – це шлях у безвихідь. У нас старшокласник вивчаючи п'ятнадцять предметів, після циклу основної та старшої школи атестується з п'яти (чотирьох) предметів. Університет потім йому виставить вимоги з двох предметів. За такої прагматики організації життя або почувайся ідіотом і по-справжньому вчи усі предмети, або не протився внутрішньому "раціо" і почасти виглядай ідіотом у простих ситуаціях, котрі потребують локальних, але конкретних дійових знань. Ідіотизм 4 - поблажливе відношення до списування, застосовування шпаргалок. Давайте уявимо, яка була б у нас країна, якби директори шкіл постійно привчали дітей та вчителів, що списування, робота на базі шпаргалок - не пройде. І це не чекаючи розпоряджень Міністерства, а починаючи прямо з " понеділка." Скажіть, що стоїть за вимогою дотримуватись порядку, згідно якого присутній на екзамені інспектор не має права підписати листки з українського переказу претендента на медаль? Що тут порушується? Правда, знаю, як часто інспектор каже: "Що я звір якийсь, щоб не дати дітям списати? Не хочу псувати їм атестата". І не помічаємо, як, не бажаючи, псуємо дещо більше. У нашому ліцеї атестації з усіх предметів проводяться у письмовій формі. Але головне, що давно всі привчилися, – роботи з усіх річних атестацій та щорічний внутрішній "директорський" моніторинг обов'язково супроводжуються шифруванням. Тільки після цього роботи передаються на перевірку вчителю або, виходячи зі специфіки предмету, кафедральній комісії. Ви думаєте, що хтось обурюється? Не так це просто відкрито виступити проти чесного підходу до справи. А чи було б можливим таке ефективне запровадження, якби керівництво замість сміливо застосувати свої повноваження, вирішило б вивчити "громадську" думку? Головне не допускати неправди в такій делікатній з моральної сторони справі, як навчально-виховна робота з дітьми. Тільки за практики відкритої роботи зі змістом правди життя можна відмежуватись від ролі ідіота, котрому "пісяють" у вічі, а тому видається, що то "божа роса".
Автор: Володимир Бєлий
|
